Вас задовольняють інформаційні матеріали на нашому сайті?
Так Ні

 Розсилки:
Новини
Прес-релізи


Прес-реліз

Доброчинність

ПОВЕРНЕННЯ КОСМІЧНОГО ЛИЦАРЯ


Доброчинний проект УФГ вшановує на Батьківщині ім’я талановитого сина України

Нинішньої весни у Західному Донбасі, біля меморіальної дошки на будинку, в якому народився відомий розробник космічної техніки В.М.САЙГАК, було покладено квіти від Української фінансової групи. Водночас розпочалися зйомки фільму про нашого талановитого земляка, якого колеги називали Космічним Лицарем. Вшановується пам’ять про талановитого сина України, котрий уславив Отчий край своїми визначними досягненнями у сфері освоєння Всесвіту.

Із когорти Перших

Володимир Михайлович САЙГАК належить до тих, хто прокладав шлях у Всесвіт для всього людства. Він обіймав відповідальні посади в колективі, який журналісти назвали “Командою Перших”, а історики навічно закріпили за ним важливі пріоритети першопрохідців у справі освоєння космосу. Тут що не ім’я – то ціла Епоха, починаючи з уже легендарного нині академіка С.П.КОРОЛЬОВА і завершуючи космічними Зодчими, чия діяльність лише останніми роками постає перед захопленим зором сучасників у міру того, як спадає з неї завіса державної таємниці.

Якщо ж говорити конкретніше, то діяльність В.М.САЙГАКА, практично, все його життя була пов’язана з Державним науково-виробничим ракетно-космічним центром “ЦСКБ-Прогрес”. Ця назва у всіх, хто має практичне відношення до аерокосмічної проблематики чи бодай просто цікавиться нею з допитливості, викликає особливу повагу. Адже саме в цій космічній гавані було створено й передано в експлуатацію дев’ять модифікацій ракет-носіїв типу “Восток”, “Молния”, “Союз” (назви подано у транскрипції, що вживається у комерційній і діловій документації виготовника цієї продукції), котрі відіграли виняткові ролі у практичному освоєнні Всесвіту. Йдеться не лише про те, що ці потужні космічні “ваговози” запустили на земну орбіту вже понад 1700 космічних апаратів. Скажімо, з 1961 року й донині ракета-носій “Союз” є єдиним у Росії засобом доставки пілотованих і вантажних космічних кораблів на орбітальні станції “Салют”, “Мир” та МКС. У біографії “ЦСКБ-Прогрес” – реалізація багатьох проектів, які дістали назву історичних, починаючи з виготовлення ступеней ракети-носія, котра вивела на довколаземну орбіту першого в історії людства космонавта Юрія ГАГАРІНА, і завершуючи принципово новими розробками “індустріалізації Всесвіту” ХХІ століття.

Оскільки значна частина таких проектів, як правило, має “закритий” характер, про їх успішність і значимість у нашій країні звикли судити по нагородах, отримуваних учасниками. І в такому разі вельми промовистим є те, що 16 працівників згаданого Центру удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці, а понад тисяча - нагороджені орденами і медалями. Спільно з підприємствами-співвиконацями проектів фахівці “ЦСКБ-Прогрес” удостоєні 5 Ленінських премій і 14 Державних премій СРСР. Власне, й безпосередньо самі підприємства Центру нагороджені двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції.

Одним із лідерів і керівників цього “зоряного” колективу якраз і був В.М.САЙГАК. Герой Соціалістичної Праці. Лауреат Державної премії СРСР. Лауреат премії Ради Міністрів СРСР з науки і техніки. Академік Академії космонавтики ім. К.ЦІОЛКОВСЬКОГО, член-кореспондент Міжнародної академії інформатизації.

Давайте заглягнемо на кілька сторінок біографії цього космічного Зодчого.

Надтаємно, надперспективно...

23 липня 1959 року у Куйбишеві за умов виняткової секретності на території Державного авіаційного заводу №1 було створено відділ №25 конструкторського бюро, очолюваного Сергієм Павловичем КОРОЛЬОВИМ. Аура особливої значимості, якою було огорнуто діяльність колективу, пояснювалася просто: структура мала забезпечувати важливі функції в рамках радянського проекту виготовлення міжконтинентальних балістичних ракет Р-7. Нині, гадається, коментувати цей напрям діяльності вже немає потреби – про нього написано безліч книг і статей. Ми ж зважимо в цій хронології лише на дату, котра досі не часто згадувалася у відкритих публікаціях. А саме: у 1960 році випускник фізико-технічного факультету Дніпропетровського державного університету Володимир Сайгак прибув за призначенням на роботу в Куйбишев, на Перший авіаційний завод. І незабаром приступив до виконання своїх обов’язків у згаданому щойно 25-ому відділі. Втім, цю структуру доволі швидко було реорганізовано в філіал №3 “корольовського” ДКБ-1. Ось цей підрозділ, власне, й став “стартовим майданчиком” у професійній діяльності фахівця, якому судилося відіграти помітну роль у практичному освоєнні Всесвіту. Зафіксуймо: Володимиру в цей час виповнилося 22.

Вже в 1964 році підприємство, на якому працює САЙГАК, стає головним у створенні ракет-носіїв типу Р-7А і автоматичних космічних апаратів дистанційного зондування Землі. Тут забезпечується діяльність важливої серцевини вітчизняного ракетного проекту, що водночас стає і одним із напрямків напруженого науково-технічного суперництва в ХХ столітті двох держав-гігантів – США і Радянського Союзу. Нині навіть не віриться, що забезпечували цей проект надзвичайно молоді люди. Принаймні, в конструкторському бюро поряд із САЙГАКОМ працювали такі ж юні, як і Володимир, колеги. Очолював цей колектив також молодий учень КОРОЛЬОВА Дмитро КОЗЛОВ, якого лише з поваги і службової субординації звали по-батькові - Іллічем.

Ось ця атмосфера - з одного боку юності, романтики, розкутості творчого пошуку, а з іншого – таємничості, причетності до грандіозної справи державної ваги, до освоєння Всесвіту, що видавався на той час більшості сучасників сферою фантастики, якраз і формують характер Володимира САЙГАКА. І саме тут, у філіалі №3 ДКБ-1, молодий фахівцець стрімко підіймається сходинками професійного зростання: конструктор... інженер-конструктор... старший інженер-конструктор... провідний конструктор... провідний інженер-конструктор... При цьому слід відзначити, що це зростання відбувалося в ході розробки ракет-носіїв типу Р-7 – проекту, що став етапним для радянського ракетобудування. Як провідний конструктор В.САЙГАК координував процес розробки і випуску технічної документації, підготовки виробництва, організації серійного виготовлення ракет-носіїв “Восток”, “Союз”, “Молния” та їхніх модифікацій. Брав участь він і в випробуванні цієї техніки на полігонах. До речі, саме тут Володимира по-особливому цінував Сергій Павлович КОРОЛЬОВ, зважаючи на високу відповідальність, сміливість, винахідливість, рішучість земляка.

Ну а нині, з висоти сучасності, вже в особливому, воістину історичному звучанні постає той факт, що перша й друга ступені ракети-носія, котра забезпечила політ першого в історії людства космонавта Юрія ГАГАРІНА, були виготовлені у Куйбишеві за безпосередньої участі В.М.САЙГАКА.

У 1967 році філіал №3 ДКБ-1 отримує найменування Куйбишевського філіалу Центрального конструкторського бюро експериментального машинобудування (ЦКБЕМ). Завважмо: САЙГАКУ в цей час немає ще й тридцяти. Але в новій структурі, яка виконує завдання виняткової державної ваги і унікальної науково-технічної значимості, він посідає відповідальні посади провідного інженера-конструктора, а потім – і провідного конструктора. У 1971 році САЙГАК удостоюється своєї першої солідної відзнаки - Державної премії СРСР. Цікаво, а водночас – і досить показово те, що в цей же рік він отримує ще й звання “Ветеран ЦСКБ”, дуже шановане в колах вітчизняних ракетобудівників. А Володимиру на той час виповнилося 33...

Лицарство на теренах Всесвіту

У 1974 році згаданий філіал реорганізується вже в самостійну організацію – Центральне спеціалізоване конструкторське бюро (ЦСКБ). САЙГАК працює тут головним конструктором напрямку, заступником головного конструктора з координації та управління. Хочеться звернути увагу на один фрагмент тогочасної діяльності Володимира Михайловича, що також відобразився в літописі розвитку світової космонавтики. 15-21 липня 1975 р. відбувся політ космічного корабля “Союз-19”, у ході якого було здійснено історичну стиковку з американським кораблем Apollo. Про комплекс “Союз”-“Аполлон” захоплено говорили й писали у світі як про починання, що відкривало і надії, і унікальні реальні перспективи не лише у справі освоєння Всесвіту. Адже в ході згадуваного проекту вперше у світовій практиці стикувалися космічні кораблі двох різних держав. До того ж на довколаземній орбіті почали співпрацювати держави, котрі доти, навпаки, суперничали одна з одною в глобальному політичному і економічному протистоянні, відігравали провідні ролі в “холодній війні”, що розділила світ на два ворожих табори. Отож ішлося про відкриття принципово нової ери – спільного, мирного освоєння Всесвіту. На жаль, політики по обидва боки океану не змогли розвинути таку важливу ініціативу. А ось технічний бік проекту був виконаний добре. І за діяльність у його рамках В.М.САЙГАК у 1976 році був нагороджений першим своїм орденом - Червоного Прапора.

З квітня 1985 року В.М.САЙГАК стає заступником начальника і генерального конструктора Центру, начальником відділення ЦСКБ. Тут триває розробка і модифікація ракет-носіїв середнього класу. Одначе важливі перспективи стали пов’язуватися також і з принципово новим напрямком – створенням космічних засобів спостереження за земною поверхнею. Володимир Михайлович бере активну участь у створенні великого сімейства космічних комплексів, призначених для різних цілей. Ось деякі з них:

-фотоспостереження (комплекси типу “Зеніт”, “Янтар” та наступних поколінь);

- оптико-електронне спостереження з оперативним передаванням інформації по радіоканалу;

- глобальне картографування земної поверхні;

- дослідження природних ресурсів Землі та контролю за довколишнім середовищем (“Ресурс-Ф1”, “Ресурс-Ф2”, “Ніка-Кубань”);

- дослідження в галузі мікрогравітації та космічного матеріалознавства (“Фотон”, “Ніка-Т”);

- дослідження в галузі космічної біології та медицини (“Біон”);

- прикладні фундаментальні наукові дослідження.

У 40 літ Володимир Михайлович стає заступником Генерального конструктора ЦСКБ. На його плечі лягає тяжка ноша управління, техніко-економічного обгрунтування і координування робіт по створенню складних ракетно-космічних комплексів, керівництва конструкторськими розробками, вирішення нагальних питань у виробничо-технологічних та інших взаєминах між головним заводом-виготувачем і підрозділами КБ, координації роботи широкої кооперації суміжних організацій і підприємств, науково-дослідних інститутів. Чимало сил Володимир Михайлович віддає здійсненню конверсійних програм, реалізованих підприємством, налагодженню контактів із зарубіжними партнерами. У тому, що ЦСКБ стала успішно виходити на світовий ринок, колеги чималу заслугу вбачали саме в діяльності В.М.САЙГАКА.

Володимир Михайлович знаходив у своєму надущільненому графіку час і для наукової, викладацької, виховної діяльності на кафедрі “Конструкції та проектування літальних апаратів” Самарського державного аерокосмічного університету.

Та ця характеристика буде більш, аніж неповною, якщо не сказати про стиль спілкування В.М.САЙГАКА з людьми. Володимир Михайлович належав до тих унікальних фахівців, яким повністю довіряють керівники навіть у найскладніших проектах і в найкритичніші моменти (а таких ситуацій у практиці створення, випробування, експлуатації космічної техніки – зажди безліч), і при цьому щиро, глибоко, всією душею люблять підлеглі. Заступник Генерального вирізнявся особливим характером, у якому, видавалося, на весь вік відобразилося тепле південне сонце краю дитинства і юності, привітність, відкритість, щирість, притаманні його односельцям у Західному Донбасі. Причому особливо тепло й дружньо він спілкувався з безпосередніми виконавцями проектів, з якими зустрічався постійно, прагнучи особисто бути в самому вирі пошуку нового, відчувати до дрібниць процес творення унікальної техніки. Дивовижно, але, практично, всіх конструкторів, проектантів, технологів та інших фахівців, з якими доводилося мати справу, заступник Генерального знав по іменах і при цьому належно оцінував кожного за результатами праці. До того ж, як ніхто інший, Володимир Михайлович умів вислухати колег, вникнути в їхні проблеми. Ось як згадує про це його друг і колега Є.І.КРАСНОЧУБ, котрий навчався і працював поряд з В.М.САЙГАКОМ 41 рік поспіль.

“Нині нас дехто навчає жити по-вовчому: це коли кожен - сам за себе. Володя САЙГАК жив для інших, для всіх нас. Щодня до нього приходили десятки людей. Багато-хто – як до останньої інстанції, оскільки надто багато розвелося довкола байдужих...” І отримували тут допомогу й розраду.

Особливе ставлення заступника Генерального до колег виявилося і в тому, що він зумів подбати про соціальну сферу підприємства, вирішити безліч проблем, життєво важливих для тисяч трудівників космічного підрозділу, для їхніх сімей. Не злічити випадків, коли В.М.САЙГАК особисто допоміг у отриманні житла, лікуванні, оздоровленні людей. Він не збавляв уваги до цієї сфери й тоді, коли було радикально урізано фінансування ЦСКБ за “перебудовної” пори - значною мірою завдяки його енергійності й винахідливості колеги відчували себе все ж суттєво захищеними у побутових, щоденних життєвих потребах.

Отож ті, кому випадало бути поряд з Володимиром Михайловичем, чудово пам’ятали, скільки й кому він допоміг, у яких ситуаціях обнадіяв і підтримав. І ніхто не таїв образи за “нештатні ситуації”. Якось само собою усталилося в щоденній практиці ЦСКБ: на САЙГАКА “не прийнято ображатися”. Повага, любов до нього всюдно були навдивовижу щирими й глибокими. Про таких кажуть – душа-людина, душа колективу.

У вірші, присвяченому САЙГАКУ один із колег назвав Володимира Михайловича Космічним Лицарем. Визначення дуже влучне.

На жаль, твір цей дійшов до сучасників уже тоді, коли земне життя Лицаря обірвалося...

Поверенення Сина

Робота для В.М.САЙГАКА завжди була на першому плані. При цьому неймовірно інтенсивна віддача сил не отримувала належної компенсації у вигляді відпочинку, дозвілля. Адже про власне здоров’я Володимир Михайлович звик думати в останню чергу.

Оглядаючи життєвий шлях цієї людини, постійно звертаєш увагу на постійне випередження нею часу в багатьох справах. На жаль, змушені зважити на цю обставину і в трагічній сторінці біографії: серце Володимира Михайловича зупинилося також зі значним “випередженням графіка” - у віці, коли більшість колег-ровесників продовжувала плідно працювати.

В.М.САЙГАК не дожив двох років до пенсійного віку. Щоправда цей рубіж можна називати суто умовно, бо ж усі, хто знав Володимира Михайловича, навіть припустити не могли, що він зможе облишити справи і піти “на відпочинок”.

Один із колег, якого особливо глибоко потрясла звістка про смерть Володимира Михайловича, написав вірша, яким було відкрито траурний номер багатотиражки “ЦСКБ-“Прогрес” із матеріалами про похорон В.М.САЙГАКА. У ньому є слова: “Люди такого польоту – як полум’я в пітьмі Всесвіту...” Не довге, але надзвичайно інтенсивне життя, дійсно, мов метеорит, спалахнуло й урвалося на максимальній швидкості натхненного польоту, осяявши небозвід ери космонавтики яскравою, незабутньою траєкторією.

Та якщо бути чесним у всьому, то слід зважити й на те, що порівняння з метеоритом у даному разі доречне і тому, що ці космічні тіла згоряють, входячи у щільні шари атмосфери. А 1996 рік, у якому зупинилося серце Володимира Михайловича, належить до затяжного періоду безпрецедентних труднощів, з якими зіткнулася вітчизняна космонавтика. Його колега, інший заступник Генерального констурктора ЦСКБ-“Прогрес” Г.Є.ФОМІН з сумом поділився в ці дні з журналістами своїм спостереженням щодо співпадіння між роботою чергової комісії з Москви і смертю В.М.САЙГАКА. “Не беруся називати це причиною, але саме приступ на основі серцевої недостатності обірвав життя Володимира Михайловича. А перед тим стало відомо, що помер чоловік, з яким він довго працював: керівник космодрому Плесецьк, генерал ОВЧИННИКОВ. Йому було 47...”

І це лише фрагмент тих “щільних шарів” життя, в які довелося ввійти В.М.САЙГАКУ в 90-і. А інтереси своєї справи такі люди звикли ставити значно вище власного благополуччя. Отож останні краплі потрапили у вже переповнену чашу...

“Звістка про кінчину Володимира Михайловича САЙГАКА для багатьох стала справжнім потрясінням...”

“Важко змиритися з думкою, що з нами немає розумної, веселої, енергійної, обдарованої, всіма улюбленої людини...”

“Гострий сум - від того, що від нас пішла дуже хороша людина...”

У матеріалах, які з’являлися в пресі з приводу цієї смерті, найчастіше звучали саме такі визначення. Як і констатація того, що серце видатного Космічного Зодчого зупинилося 13 серпня 1996 несподівано для всіх. Боляче читати вже в минулому часі: “Конструкторський талант, величезні організаційні здібності... Значний вклад у розвиток ракетно-космічної техніки...”

Співчуття в ці серпневі дні надходили з усіх куточків СНД і з дальнього зарубіжжя від найвідоміших державних діячів, політиків, лідерів промисловості, учених, конструкторів... Направлялися вони в ЦСКБ-“Прогрес”. І те зрозуміло, позаяк саме тут працював до останньої миті свого життя В.М.САЙГАК, поряд із цим підприємством містилася його квартира, де віч-на-віч з горем лишилися тепер дружина – Лариса Миколаївна і донька Світлана.

Зокрема, сюди надійшло співчуття й від Президента України Леоніда КУЧМИ. “З глибокою скорботою і душевним болем довідався про кінчину Володимира Михайловича САЙГАКА, - говорилося в телеграмі глави української держави. – Космонавтика втратила видатного конструктора і вченого, а ми – близького й дорогого друга. Прошу передати мої щирі співчуття рідним і близьким Володимира Михайловича, а також колективу, з яким була пов’язана його діяльність”.

Та була в ці дні й адреса, яку хоча й обходив потік зазначених телеграм, та трагічна звістка сприймалася тут з не меншим сумом і болем: село Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області. Тут народився Володимир Мийхайлович. Тут жила його мама – Параска Павлівна. Зорі цього неба, як і Всесвіт сердець земляків, пробудили в юній душі Володі потяг до практичної космонавтики, що став затим справою всього життя.

І, певно ж, було щось у цьому краю особливо високе, що зробило Дніпропетровщину загалом однією з найпотужніших і найвідоміших космічних гаваней світу – адже в цьому куточку України звелися такі гіганти космічної індустрії як “ПІВДЕНМАШ”, “КБ ПІВДЕННЕ” та численні інші підприємства космічної галузі, тут отримали путівку в справу освоєння Всесвіту десятки тисяч фахівців...

Володимир Михайлович завжди з радістю приїздив у Дмитрівку, ненадовго відриваючись від своїх космічних нагальностей. Зрідка уривав дещицю часу й тоді, коли траплялося бувати на Дніпропетровщині у службових справах, оскільки ЦСКБ-“Прогрес” у рамках всесоюзного науково-технічного космічного комплексу тісно співпрацював з українськими колегами. Власне, тоді ніхто не розмежовував громадян країни кордонами ні за національною, ні за іншими ознаками.

Отож у мить, коли Володимир Михайлович відчиняв хвіртку на рідне подвір’я, обіймав маму, що зі сльозами виходила навстріч, усім єством своїм, усією душею освітлювався радістю. Бо ж тут, у батьківській хаті, на цьому родинному обійсті, серед цих натруджених людей назавжди лишалася значна частина його душі. Адже всі ми – родом з дитинства і юності. І серед земляків, серед рідних пісень і мови, серед простоти, щирості, людяності, в яких так звично і мирно живуть люди на Батьківщині, оживає не лише серце. Це повітря, яким дихає душа. З ним оживаєш, стаєш самим собою увесь сам – до найменшої клітиночки, до самих глибин єства...

В.М.САЙГАКА щиро любили в рідному селі, він завжди був тут просто Своїм. А тому й звістку про кінчину улюбленогно земляка сприйняли дмитрівці як особисте горе. Висловили співчуття рідним і близьким. Як могли – підтримували Параску Павлівну. При цьому вважали, що така людина заслуговує вагомого, дійсно, державного рівня вшанування.

Ось тоді й звернулися за допомогою до свого народного депутата - В.Г.БАБИЧА. Спільно з ним дійшли рішення: на будинку, в якому народився В.М.САЙГАК, слід відкрити меморіальну дошку, а ім’я цього Космічного Зодчого присвоїти всій вулиці. Слова Валерій Георгійович, традиційно, дотримує. Отож було владнано організаційні питання, пов’язані з перейменуванням вулиці. На прохання В.Г.БАБИЧА Українська фінансова група виділила кошти на розробку і виготовлення меморіальної дошки на будинок, у якому народився, провів дитячі і юнацькі роки В.М.САЙГАК. Незабаром відбувся мітинг, присвячений її відкриттю і присвоєнню імені видатного земляка вулиці Дмитрівки.

Не лише для В.Г.БАБИЧА, а й для Української фінансової групи загалом, така справа була звичною. Адже компанія багато зробила в Україні для того, щоб повернути на Батьківщину пам’ять про видатних земляків, які сягнули висот у різних сферах соціально значимої діяльності, зокрема, й за рубежем. При цьому - зміцнюючи дружбу між народами і державами, утверджуючи в світі позитивний імідж Вітчизни.

Приміром, саме таким чином було проведено ряд заходів по вшануванню в Києві пам’яті Сержа Лифаря, які в підсумку привели до організації в столиці України щорічного міжнародного конкурсу імені видатного балетмейстера і танцівника. Цикл телевізійних програм “Родом з України”, перші програми якого спонсувала УФГ, розповів про наших земляків, котрі зуміли сказати вагоме слово у вітчизняному, світовому, європейському мистецтві, працюючи за рубежем, але не розлучаючись люблячим серцем із Отчим краєм. Тема мала солідне продовження - нині підготовлено й показано на провідних вітчизняних телеканалах уже понад 60 програм циклу. Серед тих, що мали значний резонанс - розповіді як про зірок світового кіно Робера ОСЕЙНА, Марину ВЛАДІ, Мілен ДЕМОНЖО та інших митців, котрі мають родові корені в Україні, живучи й працюючи у Франції, так і про полум’яних патріотів, які боролися за незалежнсть України - воїнів УПА, котрі воювали на боці Руху Опору з фашистами, про паризький період біографії Симона ПЕТЛЮРИ...

У випадку ж із В.М.САЙГАКОМ для УФГ важливим був не лише визначний вклад цього фахівця у розвиток світової космічної науки і техніки, його щира любов до Батьківщини, а й духовна, моральна краса цієї людини. Адже в багатьох вчинках, словах, прагненнях цієї людини ясніють риси, за які так влучно колеги називали Володимира Михайловича Космічним Лицарем. Нині такі життєві приклади надзвичайно потрібні не лише молоді, а й кожній людині, аби протистояти чумі бездуховності, безпрецедентно поширюваній останнім часом. І приклад життя, всуціль підпорядкованого високим, світлим, добрим цілям, сповненого любові до людей, піклування про ближніх, слідування вищим законам моралі – мов повітря для тих, хто хоче й прагне жити так само духовно й світло, і саме на таких засадах виховувати своїх дітей і внуків.

Тому в період, коли в “Року України і Росії” прийняв естафету “Рік Росії в Україні”, УФГ посприяла творчому відрядженню Зої РУЖИН – керівника Всеукраїнської громадської організації “Поступ жінок-мироносиць”, на Батьківщину В.М.САЙГАКА, для продовження заходів по вшануванню пам’яті видатного земляка. Біля меморіальної дошки академіка з’явилися квіти. І розпочалася робота над документальним відеофільмом про життєвий шлях Лицаря, котрий допомагав людству відкривати шлях у Всесвіт.

Син України повертається до Отчого краю...

Прес-служба Української фінансової групи висловлює вдячність начальнику відділу інформації “ЦСКБ-“ПРОГРЕС” О.С.БУЛКІНУ за надані матеріали про життєвий шлях і професійну діяльність В.М.САЙГАКА, які покладено в основу цього прес-релізу.




Фінансовий дисплей
 Київ 
 Лондон 
 Нью-Йорк 
 Токіо 

Про компанiю | Прес-релiзи | Реклама | Карта сайту | Контакти
АТ "Українська фiнансова група" © 2003
Розробка сайту Cintech - Ukraine